Гітара починається задовго до того, як стає схожою на гітару.
Все починається з дерева
Все починається зі складу деревини, де серед сотень дощок ми шукаємо ті, з якими хочемо працювати.
Нас цікавить не лише порода чи красивий малюнок. Ми дивимося на вагу, щільність, структуру волокон, стабільність деревини і, звичайно, на те, як вона резонує.
Береш дошку в руки, простукуєш її — і вона вже щось тобі розповідає.
За роки роботи починаєш відчувати різницю між просто хорошим шматком дерева і тим, з якого може вийти справді жива гітара.
Деревині потрібен час
Ми не любимо поспіх там, де він не потрібен.
Відібрана деревина має бути правильно висушена і порізана. Майбутній корпус чи гриф на цьому етапі все ще виглядає просто як шматок клена, вільхи чи ясена.
Але саме зараз закладається стабільність інструмента на багато років уперед.
Дерево не дуже цікавить наш виробничий графік. Іноді йому просто потрібен час відпочити.
Спочатку — заготовки
Перш ніж дерево стане корпусом або грифом, з нього потрібно зробити правильну заготовку.
Ми ще раз оглядаємо кожну дошку, оцінюємо напрямок і структуру волокон, малюнок, вагу та можливі природні особливості деревини. Важливо вирішити, як саме розташувати майбутню деталь у дошці — адже від цього залежить не тільки зовнішній вигляд, а й стабільність та властивості готової деталі.
Для корпусів ми відбираємо відповідні за товщиною, вагою та структурою частини деревини. Якщо корпус складається з кількох частин, їх підбирають одна до одної за напрямком волокон, малюнком і щільністю, вирівнюють поверхні та склеюють у єдину заготовку. Після склеювання вона витримується, а потім обрізається до необхідного розміру.
До деревини для грифа вимоги ще вищі. Тут особливо важливі прямі та стабільні волокна, правильний розпил і відсутність внутрішніх дефектів, які з часом могли б вплинути на геометрію грифа. З дошки вирізається майбутня заготовка, після чого дерево ще раз перевіряється і отримує час стабілізуватися після розпилювання.
На цьому етапі дерево все ще майже не нагадує гітару. Перед нами просто прямокутні шматки клена, вільхи, ясена чи іншої деревини.
Але це вже не просто дошки зі складу.
З дошки з’являється гітара
Далі починається робота майстрів.
Ще зовсім недавно це була просто дошка, яку ми вибрали серед сотень інших. Тепер вона потрапляє в роботу — і поступово починає набувати форми майбутнього інструмента.
З деревини вирізаються заготовки корпусів і грифів. Далі — фрезерування, свердління, формування контурів, порожнин під звукознімачі та електроніку, кишені грифа, отворів під бридж і фурнітуру. Гриф отримує свою форму, профіль і геометрію.
Операція за операцією зникає зайве дерево, і в заготовці дедалі чіткіше проступає гітара.
Це один із найцікавіших моментів виробництва. Інструмент ще абсолютно «голий» — без кольору, лаку, звукознімачів, фурнітури та струн. Але його вже можна взяти в руки, відчути вагу, провести долонею по контуру корпусу і вперше побачити те, що до цього існувало лише на кресленні.
Тут важлива точність. Мензура, положення грифа і бриджа, геометрія корпусу, глибина фрезерування — усе повинно бути саме там, де задумано. Помилка навіть у міліметр на початку може стати великою проблемою під час фінального складання.
Тому там, де потрібна абсолютна точність і повторюваність, ми використовуємо верстати та сучасне обладнання. Але верстат може лише точно вирізати деталь. Він не відчуває дерево, не бачить дрібних нюансів поверхні й не знає, якою ця гітара повинна відчуватися в руках.
Тому після верстатів починається те, чого у виробництві Woodstock дуже багато.
Шліфування. Багато шліфування
Якщо подивитися на готову гітару, важко уявити, скільки часу під час її створення хтось просто тримав у руках наждачний папір.
Шліфування супроводжує гітару майже весь шлях.
Після механічної обробки потрібно довести форму корпусу і грифа. Вирівняти поверхні. Вивести переходи та радіуси. Підготувати дерево до фарбування. Потім знову шліфувати між етапами покриття. А після нанесення лаку — готувати поверхню до фінального полірування.
Це довга, монотонна і дуже ручна робота.
Саме тут особливо добре розумієш різницю між серійним предметом і річчю, над якою працювали руками.
Верстат може зробити деталь точною. Але він не може сказати, чи приємно її тримати в руках.
Тому значна частина роботи над гітарами Woodstock виконується вручну: остаточне формування, шліфування, робота з профілем грифа, краями, переходами та поверхнями.
Саме тут точна дерев’яна заготовка поступово перестає бути просто деталлю і починає відчуватися як музичний інструмент.
Наші майстри займаються цим багато років. Деякі речі з часом починаєш вимірювати не штангенциркулем, а пальцями.
Сотні маленьких операцій
Між шматком дерева і готовою гітарою — сотні дрібних речей.
Сформувати фаски. Просвердлити канали для проводів. Встановити анкер. Підігнати й приклеїти накладку. Вивести правильний радіус. Розмітити мензуру і прорізати пази під лади. Встановити маркери й бічні точки. Запресувати лади, вирівняти їх, обробити краї та сформувати коронки. Заокруглити там, де має бути зручно руці. Ще раз перевірити. Підшліфувати. Підправити. І знову перевірити.
Окремо кожна з цих операцій здається дрібницею. Але гітара якраз і складається з таких дрібниць.
Десь десята частка міліметра. Десь правильний кут. Десь кілька зайвих рухів наждачним папером. А десь — просто досвід майстра, який руками відчуває, що вже добре, а що потрібно ще трохи довести.
У готовій гітарі всього цього не видно. І так, власне, й має бути.
Колір — це частина характеру гітари
Малярна ділянка — особливе місце.
Ми працюємо з високоякісними нітроцелюлозними лаками та багато експериментуємо з кольорами. Частину відтінків відтворюємо за класичними гітарними кольорами минулих десятиліть, частину змішуємо самі, поки не отримаємо потрібну глибину, прозорість і характер.
На полиці можуть стояти десятки банок із підписами, пробами та формулами.
Тому що різниця між «майже тим самим кольором» і саме тим кольором іноді складається з кількох крапель пігменту.
Нітроцелюлоза
Ми любимо нітроцелюлозне покриття не тому, що слово nitro красиво виглядає у специфікації.
Нам подобається, як воно виглядає, відчувається і, особливо, як старіє. З роками нітроцелюлоза змінюється разом із гітарою: з’являються потертості, дрібні тріщини, змінюється відтінок. Інструмент поступово набуває власної історії.
Лак наноситься поступово. Між шарами є сушіння, шліфування, знову лак і знову очікування.
Це повільніше і складніше за багато сучасних промислових технологій.
Але Woodstock ніколи не задумувався як найшвидший спосіб зробити гітару.
Полірування
Після того як лак остаточно висох, починається ще один етап, де поспішати не можна.
Поверхню послідовно вирівнюють дуже дрібними абразивами, прибираючи нерівності та сліди попередніх операцій. Потім починається полірування.
І саме тут відбувається маленьке перетворення.
Поверхня, яка ще недавно виглядала просто рівною і матовою, поступово набуває глибини. Колір стає насиченішим, з’являються відблиски, проявляється структура деревини.
Це один із тих етапів, результат якого видно буквально на очах.
Але, як і майже все у виготовленні гітари, хороший результат тут починається не з полірувальної машинки. Він починається з того, наскільки добре була підготовлена поверхня на всіх попередніх етапах.
Relic — історія, якої ще не було
Зробити нову гітару переконливо старою складніше, ніж здається.
Справжній старий інструмент — це не просто потертий лак і кілька подряпин. З часом старіє все. Нітролак тьмяніє, стирається і вкривається характерною сіткою мікротріщин. Метал темніє й окислюється. Пластик змінює колір. Старіють кілки, бридж, сідла, магніти звукознімачів, пластини і навіть кожен маленький шуруп.
Причому різні частини гітари старіють по-різному. Там, де інструмент постійно контактує з руками, одягом і ременем, сліди зовсім інші, ніж у місцях, яких майже не торкаються.
Окрема частина цього процесу — нітроцелюлозний лак. Він тонший і не такий твердий, як сучасні покриття, тому з часом природно стирається та вкривається мікротріщинами. Тонке нітропокриття менше сковує деревину, дозволяючи корпусу вільніше резонувати.
Ми вивчаємо старі інструменти, щоб зрозуміти логіку їхнього старіння і відтворити її в кожній деталі.
Тому хороший relic — це не просто подряпати нову гітару. Це уявити, як вона могла б виглядати після десятиліть концертів, репетицій, студій і тисяч годин у руках музиканта.
Іноді ми витрачаємо багато часу лише на те, щоб нова гітара нарешті перестала виглядати новою.
Корпус і гриф мають знайти один одного
Ми не ставимо перший готовий гриф на перший готовий корпус лише тому, що їхні розміри збігаються.
Дерево ніколи не буває абсолютно однаковим. Два корпуси з однієї породи можуть мати різну вагу, жорсткість і характер резонансу. Те саме стосується грифів.
Тому ми оцінюємо кожну деталь і підбираємо корпуси та грифи так, щоб вони добре працювали разом. Слухаємо їхній відгук, звертаємо увагу на вагу, жорсткість і резонанс.
Тут немає магії. Є дерево, фізика, досвід і дуже багато гітар, які пройшли через наші руки за роки роботи.
Збірка
І ось після багатьох окремих процесів настає момент, коли набір дерев’яних і металевих деталей нарешті стає гітарою.
Корпус зустрічається зі своїм грифом. Встановлюються механіка, електроніка, звукознімачі та струни.
І вперше інструмент можна підключити до підсилювача.
Це один із найприємніших моментів у всьому процесі.
До цього моменту ми будували гітару.
Тепер вона має довести, що вміє бути музичним інструментом.
Налаштування та фінальна інспекція
Зібрана гітара ще не означає завершена гітара.
Ми перевіряємо геометрію грифа, лади, висоту струн, мензуру, електроніку, перемикачі, потенціометри, механіку та стабільність строю.
А потім на ній потрібно просто пограти.
Не три акорди, щоб переконатися, що зі звукознімачів йде сигнал.
Треба послухати кожен звукознімач. Відчути атаку. Перевірити сустейн. Послухати інструмент чистим і з перевантаженням. Відчути, як він реагує на слабкий дотик і сильний удар по струнах.
Якщо щось нам не подобається — гітара повертається на верстак.
Коробка почекає.
Іноді прилітають ракети
Є ще один етап створення Woodstock, якого немає в жодному підручнику з гітаробудування.
Російські ракети.
У січні 2024 року дві ракети влучили в будівлю в Києві, де знаходилося наше виробництво. Пожежа тривала майже добу.
Потім ми зайшли всередину і почали діставати з-під уламків те, що залишилося: деревину, корпуси, грифи, інструменти та обладнання.
Щось було знищено. Щось вдалося врятувати.
Ми знайшли нове приміщення, перевезли туди те, що вціліло, і почали знову.
Ми точно не планували включати бомбардування у технологічний процес Woodstock. Але сьогодні повітряні тривоги, вибухи та російські атаки — це не один епізод із нашої історії. Вони відбуваються практично щодня і стали реальністю, в якій ми живемо та продовжуємо працювати.
Ми продовжуємо робити гітари під звуки повітряних тривог, під час відключень електрики, під час атак дронами та ракетами — у місті, яке продовжує жити і працювати.
Тому, якщо чесно розповідати, як сьогодні створюються гітари Woodstock в Україні, неможливо показати лише красиве дерево, роботу майстрів, фарбування та фінальну збірку.
Є ще повітряні тривоги. Є ночі з вибухами, пораненими та загиблими. Є ранок, коли потрібно знову прийти на роботу і продовжити те, що ти робив учора.
Ми не хочемо, щоб війна визначала наші гітари. Woodstock існував задовго до неї, і ми хочемо, щоб наша історія продовжувалася після неї.
Але сьогодні війна стала частиною обставин, у яких народжуються наші інструменти.
І, можливо, саме тому кожна завершена нами зараз гітара означає трохи більше, ніж просто ще один зроблений інструмент.
Ми продовжуємо робити гітари тут, у Києві, в Україні.
Перед дорогою — фотосесія
Коли гітара повністю готова, налаштована і пройшла фінальну інспекцію, є ще одна наша традиція.
Перед тим як інструмент поїде до свого власника, ми його фотографуємо.
Це не просто фотографії для сайту. Для нас це своєрідний останній портрет гітари перед тим, як вона залишить виробництво.
Ми пам’ятаємо її дошкою деревини, заготовкою корпусу, грифом на верстаку, бачимо її вкритою пилом після шліфування, спостерігаємо за першими шарами фарби та лаку, збираємо, налаштовуємо, поліруємо — а потім ставимо перед камерою вже готовий інструмент.
Кожна гітара трохи відрізняється. Навіть якщо поруч лежать дві Woodstock однієї моделі й одного кольору.
Тому перед відправкою ми хочемо залишити собі кілька фотографій саме цієї гітари.
Після цього вона вже не наша.
Останній етап — дорога до музиканта
Після фотосесії гітара ще раз очищується, пакується і залишає наше виробництво в Києві.
Після деревини, верстатів, пилу, нескінченного шліфування, фарби, запаху нітролаку, сушіння, полірування, пайки, складання, налаштування, інспекції та останніх фотографій — вона нарешті їде до свого власника.
У США, Європу, Канаду чи будь-яке інше місце у світі.
І кожного разу це трохи дивне відчуття.
Ми пам’ятаємо цю гітару ще дошкою на складі. Пам’ятаємо дерев’яну заготовку на верстаку. Перший шар фарби. Полірування. Збірку. Перші струни. Перший звук. І останню фотографію перед відправкою.
А тепер десь за тисячі кілометрів від Києва хтось відкриває коробку, бере її до рук, підключає до підсилювача і грає перший акорд.
Заради цього ми все це й робимо.